«ІДУ З ДИТИНСТВА
ДО ТАРАСА»
В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні , і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Крізь глум юрби і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє,
До тебе я, Тарасе йду.
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього до живого,
У Всесвіті віршів й поем
І в дощ, і в сніг карбую кроки
І чую, дивлячись в блакить:
Реве та стогне Дніпр широкий.
Щоб розбудити всіх, хто спить.
Я не один іду до нього -
Ідуть до нього тисячі.
Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.
І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас.
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас.
Тарас Григорович
Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського
повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Батьки
Шевченка були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина (у
якій крім Тараса, було 6 дітей: старші - Катерина, Марія і Микита, молодші -
Ярина, Марія і Йосип) переїздить до Кирилівки. У віці 8-ми років батько віддає
Тараса до школи до дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р. помирає мати Тараса, а
через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас спершу жив у
дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був
школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у
лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав
фарби. З 1827 р. наймитує у кирилівського священника Г. Кошиця.
З ранніх років Тарас цікавився
народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, також рано виявився у
хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було
вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. В той час молодий
Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану. Родичі та знайомі закоханих були
впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку, але надії були
марними, бо восени 1829 р. разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до
Вільна. Розлука була несподівана і довга, усе своє подальше життя Шевченко буде
з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Помітивши у хлопця хист до
малярства, Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо,
Яна Рустемаса).
1831 р. Шевченко приїздить до
Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири
роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі
артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Знайомиться з Іваном Сошенком,
Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р.
Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати
навчальні класи. Квітень 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був
розіграний у лотереї за 2500 карбованців - за ці гроші було викуплено Шевченка
з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Тарасу була вручена Жуковським відпускна.
Коли Шевченка було офіційно
зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв, він з великою
жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою
Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання.
Січень 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників,
а вже у квітні нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840
р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами
"Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".
ВЕДУЧИЙ. Минуло вже багато з дня
народження славного сина України, але в багатьох українських родинах ви
бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він -
як член сім’ї , як найдорожча людина.
ДИТИНА:
У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі
Він дуже рідний і мені,
І татові і мамі.
ДИТИНА:
Він стереже і хату й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.
ДИТИНА:
Такий ріднесенький - подивись
Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось - ось і вийде з рами.
Ведуча: В день народження
Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку,
покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого
Кобзаря.
Дитина:
Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Ведучий:
А вже бреде сліпий кобзар,
І Гонта кличе на пожар,
Кавказькі гори, в млу повиті,
Рясною кровію политі,
Чолом підводяться до хмар,
І Катерина півжива
Дитя в хуртечі сповива.
Сніги колишуться над нею…
Орел жадібний Прометею
Криваве серце розбива.
По «Кобзарю» отім старім
Учились грамоті щасливо,
Росли задумані від « Дум»,
Гострий біль за Катерину.
І клали в серце тихий сум
За слізну долю удовину
Нам снились Гостині сини,
Що батько вбив, за честь і волю, -
Сувора правда давнини
Ішла, мов клятва в нашу долю.
Він був сином мужа, а став
володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської
культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і
книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської
муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля
переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити
золота його душі в щастя для нього самого.
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі -
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніяково, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти? Доле , де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль Боже
То дай злої ! Злої!
В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка мати, вбита горем.
Тарас мав феноменальну пам’ять.
Все, що він почув, побачив
живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в
найтонших подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних
творах живопису та в поетичній творчості.
Доля привела 17-річного Тараса до
Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став
художником, поетом і вільною людиною.
22 квітня 1838р. пан Енгельгард
видав своєму кріпакові Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж
року Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій
Академії мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь,
нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним
чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.
Ще одна подія сталася в Петербурзі,
знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України –
вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить
до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня,
національна Біблія України.
Дитина:
До мене сьогодні всміхнувся
Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Дитина:
Як вівці він пас — ще малий був
хлопчина,
А виріс — великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Дитина:
Як книгу святу берегли ми
завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Дитина:
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Дитина:
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".
Дитина:
В "Кобзарі" садки
квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Вірші
молодших дітей, пісня «Зацвіла в долині..»(старша група)
Доля готувала Тарасові все нові і
нові випробування. Із хлопчика – кріпака виростає талановитий художник,
великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні
солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не
перемогли його віри в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за
Україною.
Ось послухайте, як ніжно і тужливо
звучать його пісні і вірші.
Пісня
«Зоре моя вечірняя .»(запис)
Ведуча. Туга за рідною природою,
рідним краєм звучить і в його віршах.
Він закликає український народ до
боротьби за волю за кращу долю.
- О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь… але не каюсь!
Люблю, як щиру, вірну дружину
Як безталанну свою Вкраїну!
Останні роки життя поет прожив в
Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
Тоді він мріяв оселитися в Україні
у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного
людського щастя.
- Настав 1861 рік, четвертий рік
його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років
життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато
листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет
проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10
березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.
Тараса Шевченка поховали на Смоленському
кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було
перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі,
звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
Пісня:
« Заповіт»(запис)
Ведучий. Минуло багато років з дня
народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як
живий говорить він із своїми наступниками. Його слово живе між
нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.
І на оновленій землі, над
ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього
Дніпра лине вічно жива в народі слова великого Кобзаря.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь
століття
І голос твій наш душі окриля.
Встав в новій красі скрізь
лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Пісня:
« Реве та стогне дніпр широкий…»(запис)
|