«ІДУ  З  ДИТИНСТВА  ДО  ТАРАСА»

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні , і в  дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а в майбутнє,

До тебе я, Тарасе йду.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього до живого,

У Всесвіті віршів  й поем

І в дощ, і в сніг карбую кроки

І чую, дивлячись в блакить:

Реве та стогне Дніпр широкий.

Щоб розбудити всіх, хто спить.

Я не один іду до нього -

Ідуть до нього тисячі.

Неначе грішники до Бога

Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас.

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина (у якій крім Тараса, було 6 дітей: старші - Катерина, Марія і Микита, молодші - Ярина, Марія і Йосип) переїздить до Кирилівки. У віці 8-ми років батько віддає Тараса до школи до дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р. помирає мати Тараса, а через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас спершу жив у дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав фарби. З 1827 р. наймитує у кирилівського священника Г. Кошиця.

З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, також рано виявився у хлопця хист до малювання, який помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. В той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку, але надії були марними, бо восени 1829 р. разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до Вільна. Розлука була несподівана і довга, усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).

1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Квітень 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців - за ці гроші було викуплено Шевченка з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Тарасу була вручена Жуковським відпускна.

Коли Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Академії мистецтв, він з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. Січень 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а вже у квітні нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840 р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".

ВЕДУЧИЙ. Минуло вже багато з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  -  як   член сім’ї , як найдорожча людина.

ДИТИНА:

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі

Він дуже рідний і мені,

І татові і мамі.

ДИТИНА:

Він стереже і хату  й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

ДИТИНА:

Такий ріднесенький  -  подивись

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось -  ось і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.

Дитина:

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Ведучий:

А вже бреде сліпий кобзар,

І Гонта кличе на пожар,

Кавказькі гори, в млу повиті,

Рясною кровію политі,

Чолом підводяться до хмар,

І Катерина півжива

Дитя в хуртечі сповива.

Сніги колишуться над нею…

Орел жадібний Прометею

Криваве серце розбива.

По «Кобзарю» отім старім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від  « Дум»,

Гострий біль за Катерину.

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину

Нам снились Гостині сини,

Що батько вбив, за честь і волю, -

Сувора правда давнини

Ішла, мов клятва в нашу долю.

Він був сином мужа, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові світи і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської  муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в щастя для нього самого.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі  -

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніяково, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти? Доле , де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль Боже

То дай злої ! Злої!

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

Тарас мав феноменальну пам’ять.

Все, що він почув, побачив живучи  в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших  подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.

Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.

22 квітня 1838р. пан Енгельгард видав своєму кріпакові  Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року  Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій Академії  мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть   вольним чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.

Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід  у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.

Дитина:

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко 
З картини, що там на стіні. 
Читає пісні його залюбки ненька, 
Розказував батько мені:

Дитина:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина, 
А виріс — великий дав дар: 
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, 
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Дитина:

Як книгу святу берегли ми завзято, 
З собою забрали у світ, 
Як слово Тараса завжди зберігати, 
Великий усім заповіт.

Дитина:

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

Дитина:

Маю я книжок багато, 
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".

Дитина:

В "Кобзарі" садки квітучі 
І на конях козаки, 
І русалки там на кручі... 
Мов найкращі це казки!

Вірші молодших дітей, пісня «Зацвіла в долині..»(старша група)

Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака  виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри  в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.

Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні і вірші.

Пісня  «Зоре моя вечірняя .»(запис)

Ведуча. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.

Він закликає український народ до боротьби за волю за кращу долю.

- О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину

Як безталанну свою Вкраїну!

Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

- Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Пісня: « Заповіт»(запис)

Ведучий. Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

І на  оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі  слова великого Кобзаря.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття

І  голос твій наш душі окриля.

Встав в новій красі скрізь лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Пісня: « Реве та стогне дніпр широкий…»(запис)