( Звучить мелодія «Реве та стогне…»)
Вихователь:
Летять сніжинки… Одна, друга,
третя… Летять, сміються, веселяться, розмовляють, граються, штовхаються,
доторкуються одна до одної. І чутно навкруги кришталевий передзвін. Але що це?
Погляньте у вікно! До нас повільно, але впевнено наближається красуня-весна.
Давайте всі заплющимо очі й підемо їй назустріч.
Всі разом:
Встала весна, чорну землю сонну
розбудила.
Уквітчала її рястом, барвінком
укрила,
І на полі жайворонок, соловейко
в гаї
Землю, убрану весною, вранці
зустрічає.
Вихователь:
Кажуть в народі: весна дарує
всім життя, в природі все прокидається, оживає, молодіє. А людині весна дарує
мрії, віру в щасливе майбутнє.
Щороку в березні до нас
Значний приходить час
Це ж народився наш Тарас
Творець палких пісень.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Своїми босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
І ось 9 березня 1841 року весна
подарувала на радість людям маленького Тараса. Народився він у селі Моринцях,
що на Черкащині, в бідній хаті Григорія Шевченка.
Діти:
1.
Щовесни, коли
тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка
2.
Не на шовкових
пелюшках,
Не у великому палаці,
У хатині бідній він родивсь,
Серед неволі, тьми і праці
3.
Нещасна мати
повила
Його
малого. Зажурилась…
І
цілу ніченьку вона
За
сина-кріпака молилась.
Вихователь:
Тяжка
праця на пана рано загнала в домовину Тарасових батьків. Але життя
продовжується.
Діти:
1.
Там матір
добрую мою
Ще
молодую у могилу
Нужда
і праця положила.
2.
Там батько,
плачучи з дітьми
Не
витерпів лихої долі,
Умер
на панщині!..
Вихователь:
Малий
Тарас був цікавим і допитливим хлопчиком і мав велику любов до життя, хоч важко
було йому,сироті. На літо мачуха віддавала Тараса в пастухи.
Дитина:
У
тяжкій неволі
Ріс
малий Тарас.
Він
не вчився в школі –
Він
ягняток пас!
Вихователь:
Але
життя продовжується. «Все робитиму: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму,
тільки дозвольте в школі жити і вчитись». Та дяк більше знущався з Тараса, ніж
учив його. Він утік від нього, бо почув, що в сусідньому селі є дяк, який вміє
малювати. Але і цей дяк вчити хлопчика не збирався. І знову пошуки роботи,
найми, аби дістати шматочок хліба, якусь одежину. Повернувся Тарас до свого
села, деякий час пас свиней у свого дядька, а пізніше – громадську череду. Перебуваючи на засланні, Шевченко пригадав
своє важке і разом з тим неповторне дитинство.
Дитина:
Мені
тринадцятий минало,
Я
пас ягнята за селом.
Чи
то так сонечко сіяло,
Чи
так мені чого було…
Вихователь:
Доля
закинула Тараса далеко від рідного дому, аж у Петербург, де до 24 років він
залишався у пана, не маючи змоги вчитися і малювати. Лише згодом його друзі
викупили з неволі. Потім переїзд до Ніжина. Згодом заслання на 10 років. Після
заслання поїхав на Україну. Ось послухайте, як він говорив про Україну: «
Рідний край – у груди б’ють духмяні пахощі зелених гаїв, широкополих ланів.»
Шевченко мріє, пише, милується.
Діти:
1.
… Світає,
Край
неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
2.
Тихесенько
вітер віє,
Степи,
лани мріють,
Між
ярами над ставами
Верби
зеленіють.
3.
Сади рясні
похилились,
Тополі
поволі
Стоять
собі, мов сторожа,
Розмовляють
з полем.
Вихователь:
Мріям
не судилось здійснитися. Знову арешт.
Діти:
1.
Змовкла пісня
на устах,
Але
в душі жила, бриніла
І
в серці бідного саівця
Вогнем
палаючим горіла.
2.
Він рвався
серцем із тюрми
На
волю, до ланів широких,
До
тихих тих могил високих.
3.
Та сил в
співця вже не було,
Остання
пісня продзвеніла.
І
в небо тихо піднеслась
Душа
поета наболіла.
Вихователь:
А
хвороба прогресує. 10 березня 1861 року його не стало. Це була велика втрата
для всього українського народу. Поховали його у Петербурзі, а згодом тіло
великого Кобзаря перевезли на Україну і поховали на Чернечій горі поблизу
Канева. А збірка віршів поета «Кобзар» невдовзі сколихнула всю Україну.
Діти:
1.
Умер співець,
і привезли
Його
на рідну Україну
І
коло синього Дніпра
Йому
насипали могилу.
2.
Поклін тобі,
Тарасе,
Великий
наш пророче!
Для
тебе вірно б’ється
Те
серденько діточе.
3.
Умер співець,
але живуть
В
серцях людей слова безсмертні.
Й
сьогодні по Вкраїні всій
Бринять
його пісні славетні
Пісня « Зацвіла в долині»
4.
Ти кажеш
рідний нарід
І
рідний край кохати.
Для
нього кажеш жити,
Для
нього й умирати.
Вихователь:
Вже
перед смертю Т. Шевченко написав:
«
В неволі виріс між чужими,
І
не оплаканий своїми
В
неволі, плачучи, умру.
Малого
сліду не покину
На
нашій славній Україні»
Помилився
Тарас Григорович: «Він був сином кріпака – і став Кобзарем українського народу»
Діти:
1.
Всі ми його
батьком звемо,
Так
від роду і до роду:
Кожний
вірш свій і поему
Він
присвячував народу.
Прислів’я:
«Тарасові
слова – то правда жива»
«Тарасів
Буквар – для дітей великий дар»
2.
Поклін тобі,
Тарасе,
Великий
наш пророче,
Для
тебе вірно б’ється
Те
серденько діточе
3.
Ось тут, перед
тобою
Ми,
українські діти,
Святочно
прирікаєм
Сповняти
ті завіти
4.
На службу
Україні,
На
чесне діло гоже,
В
ім’я святої правди –
Благослови
нас, Боже!
Бесіда про книги Т. Шевченка, які стоять на експозиції,
вшанування Кобзаря хвилиною мовчання.
| 
